%20(1).png)
Результати всеукраїнського профорієнтаційного дослідження підлітків та молоді*
Як українська молодь обирає майбутню професію? Що впливає на цей вибір? Чи розуміють молоді люди, яких фахівців найбільше потребує країна? Ці та інші питання стали основою всеукраїнського дослідження професійного вибору молоді, яке провела Фундація Катерини Осадчої.
Результати показали: поширені уявлення про те, що молодь не знає, ким хоче стати, або не цікавиться професіями, потрібними Україні, не зовсім відповідають дійсності. Насправді ж українська молодь уважно ставиться до свого майбутнього, активно шукає інформацію, аналізує можливості та прагне зробити усвідомлений вибір. Водночас між розумінням суспільної важливості професій і готовністю пов'язати з ними власне майбутнє виникає помітний розрив. Саме цей висновок став одним із ключових у дослідженні.
Сьогоднішні українські підлітки формують свої професійні плани в реальності, яка кардинально відрізняється від тієї, у якій професію обирали їхні батьки. Війна, стрімкий розвиток штучного інтелекту, швидкі зміни на ринку праці та поява нових спеціальностей роблять професійний вибір значно складнішим, ніж ще десять років тому.
У цих умовах традиційна модель профорієнтації перестає працювати. Якщо раніше достатньо було обрати спеціальність і поступово будувати кар'єру в одній сфері, то сьогодні навіть правильний вибір не гарантує стабільного професійного майбутнього.
Не дивно, що молоді люди дедалі рідше сприймають вибір професії як рішення на все життя. Попри те, що 69% опитаних вважають, що вже визначилися зі своїм професійним напрямом, лише 47% демонструють справді сформований і послідовний вибір. Решта продовжують уточнювати свої плани, розглядають альтернативи або ще не мають чіткої професійної траєкторії.
Тож виходить, що професійне самовизначення перетворюється на процес, який змінюється разом із новим досвідом, знаннями та життєвими обставинами. Саме тому варто брати до уваги і говорити не лише про профорієнтацію, а про професійну навігацію.
"69% молодих людей вважають, що вже визначилися з професійним напрямом. Водночас лише 47% демонструють справді сформований і послідовний професійний вибір."
Один із найпоширеніших стереотипів полягає в тому, що молоді люди не знають, чого хочуть. Проте результати дослідження свідчать про протилежне.
За останні пів року майже вісім із десяти опитаних самостійно шукали інформацію про професії. Більшість обговорювали своє майбутнє з батьками чи іншими дорослими, і майже половина опитаних відвідували профорієнтаційні заходи, дні відкритих дверей або тематичні курси.
Тобто молодь не очікує, що хтось ухвалить рішення за неї, вона активно шукає відповіді самостійно. Однак саме тут виникає найбільший розрив. Попри те, що більшість уже знайомилися з професіями через лекції, відео, зустрічі чи консультації, лише близько чверті мали можливість отримати реальний практичний досвід – пройти стажування, долучитися до волонтерства або хоча б ненадовго зануритися в професійне середовище.
Фактично сучасна система профорієнтації добре навчає молодь збирати інформацію, але майже не створює умов для того, щоб перевірити власний вибір на практиці.
Сьогодні інформації про професії більше, ніж будь-коли раніше. За один вечір можна переглянути десятки відео про роботу лікаря, програміста чи архітектора, прочитати програми університетів, знайти вакансії, поспілкуватися з фахівцями в соціальних мережах або навіть запитати штучний інтелект про перспективи тієї чи іншої спеціальності. І здавалося б, цього достатньо для усвідомленого вибору. Проте дослідження демонструє інше.
Великий обсяг інформації не зменшує невизначеність, а іноді навіть посилює її. Адже знати про професію і відчути себе в ній – зовсім різні речі. Саме тому молоді люди дедалі частіше ставлять собі не запитання «Яка професія перспективніша?», а «Чи справді ця професія для мене?». І відповідь на нього дедалі частіше визначає професійний вибір значно більше, ніж престиж спеціальності чи рівень майбутньої заробітної плати.
Якщо попросити українських підлітків назвати професії, які будуть критично важливими для країни найближчими роками, відповідь буде цілком прогнозованою: медицина, відбудова, інженерія, енергетика, транспорт. Саме ці сфери молодь називає серед найважливіших для майбутнього України, але в той же час саме тут відкривається один із найцікавіших парадоксів.
Добре розуміти, які професії потрібні державі, ще не означає бути готовим обрати одну з них для себе.
Найбільший розрив між суспільною важливістю професії та готовністю пов'язати з нею власне життя дослідники зафіксували саме у стратегічних сферах. Найбільше він проявляється у будівництві та відбудові, медицині й реабілітації, енергетиці, агросекторі та транспорті.
Ці результати змушують поставити зовсім інше запитання. Не «Чому молодь не хоче працювати в цих сферах?», а «Чому вона не бачить себе в цих професіях?».
Зазвичай дефіцит кадрів пояснюють низькими зарплатами, складністю навчання чи втратою престижу професії. Однак дослідження показує, що цього недостатньо. Наприклад, медицина залишається однією з найбільш шанованих професій. Молоді люди визнають її суспільну цінність. Те саме стосується інженерії, відбудови чи енергетики.
І все ж саме щодо цих професій найчастіше звучить внутрішнє відчуття: «Це не для мене». Виявилося, що психологічний бар'єр може бути сильнішим за економічні чинники. Молоді люди не заперечують важливість стратегічних професій. Вони просто не можуть уявити себе людиною, яка працює саме в цій сфері. Ця різниця між суспільною потребою та особистою ідентифікацією і стає одним із ключових викликів сучасної профорієнтації.
Дослідження показує ще одну важливу закономірність: інтерес до професії не завжди перетворюється на готовність її обрати. Умовно всі професії можна поділити на кілька груп. Є ті, щодо яких людина майже одразу говорить: «Я бачу себе тут». Найчастіше це освіта, психологія та творчі спеціальності.
Є професії, які викликають захоплення, але залишають внутрішню дистанцію: «Це цікаво. Але чи це про мене?». Саме до цієї категорії молодь найчастіше відносить IT, інженерію, право та частково медицину.
І нарешті є сфери, які сприймаються як критично важливі для країни, але майже не асоціюються з власним майбутнім. Це насамперед енергетика, аграрний сектор та окремі напрями відбудови. Фактично люди обирають не ті професії, які здаються найважливішими. Вони обирають ті, у яких можуть побачити себе.
Ще один стереотип полягає в тому, що сучасна молодь легко змінює рішення. Насправді дослідження свідчить про інше: молоді люди не легковажні – вони бояться зробити неправильний вибір. Серед головних бар'єрів вони називають не фінансові труднощі й навіть не війну, а невизначеність щодо власних інтересів та здібностей. Майже кожен третій боїться помилитися з професією. Чверть опитаних визнають, що не до кінця розуміють, що їм справді цікаво. Багато хто не впевнений у власних сильних сторонах.
Фактично молоді люди приходять до вибору професії без відповіді на фундаментальне запитання: «Хто я?». Допоки цієї відповіді немає, навіть найперспективніша спеціальність залишається абстрактною можливістю.
Ось чому професійне самовизначення дедалі більше стає не вибором університету, а процесом самопізнання.
Довгі роки профорієнтація будувалася за схожим сценарієм: учням розповідали про професії, знайомили зі спеціальностями університетів і пояснювали, які предмети потрібно складати. Сьогодні цього вже недостатньо. Не тому, що молодь стала менш відповідальною, а через те, що вона значно уважніше ставиться до власного майбутнього.
Інформація більше не є вирішальним фактором, вона стала лише першим кроком. Справжнє рішення народжується тоді, коли людина має можливість побачити професію зсередини, поспілкуватися з її представниками, зрозуміти повсякденність цієї роботи й чесно відповісти собі: «Чи можу я уявити себе тут?».
Тож відповідь на це питання дедалі частіше визначає професійний вибір значно сильніше, ніж рейтинг університету чи очікуваний рівень доходу.
Коли молодь запитали, що найбільше допомогло б зробити професійний вибір, серед відповідей лідирували зовсім не соціальні мережі чи рекламні кампанії. Найціннішими виявилися:
Попри цифровізацію, покоління, яке виросло зі смартфоном у руках, найбільше довіряє саме живому досвіду. Це підтверджують і результати дослідження: серед найефективніших каналів професійної орієнтації молодь називає живі події та особисте спілкування. Іншими словами, найкраща профорієнтація – не та, що найбільше розповідає про професію, а та, що дозволяє її прожити.
На перший погляд професійний вибір здається особистою справою кожної людини. Проте результати дослідження демонструють інше. Незабаром Україна увійде у період масштабної відбудови та розвитку ключових галузей – охорони здоров'я, енергетики, промисловості, інфраструктури – усі вони потребуватимуть тисяч нових фахівців. Водночас саме щодо цих професій молодь найчастіше говорить: «Я розумію, що вони потрібні. Але не бачу себе там».
Тож дефіцит кадрів дедалі більше залежатиме від того, наскільки суспільство здатне допомогти молодій людині знайти своє місце в цих професіях. Інакше кажучи, професійна навігація стає питанням розвитку людського капіталу країни.
"Професійний вибір молоді сьогодні – це не лише питання кар'єри окремої людини. Це питання майбутнього людського капіталу України."
Найважливіший висновок дослідження полягає в тому, що українська молодь не втратила мотивації – вона уважно ставиться до свого майбутнього, прагне знайти власний шлях і боїться помилитися. І тому їй потрібна не лише інформація про професії, а й можливість побачити їх у реальному житті, поспілкуватися з фахівцями, поставити запитання та отримати власний досвід. Дослідження показує, що профорієнтація більше не може обмежуватися інформуванням: вона має перетворитися на систему професійної навігації, яка допомагає молодій людині не просто дізнатися про професії, а знайти ту, у якій вона побачить себе. Адже саме від цього вибору залежить не лише майбутня кар'єра окремої людини, а й те, хто будуватиме, лікуватиме, навчатиме та відновлюватиме Україну в найближчі десятиліття.
* Географія дослідження – вся Україна, окрім тимчасово окупованих територій (Донецька, Луганська область та АР Крим)
